Закон України “Про охоронну діяльність” | Розділ І

Статті 1-4 | Загальні положення |

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ОХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ”

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 2, ст.8)

Цей Закон визначає організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

• Стаття 1. Визначення термінів
  • 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
    • – охоронна діяльність – надання послуг з охорони власності та громадян;
    • – об’єкт охорони – фізична особа та/або майно;
    • – суб’єкт охоронної діяльності – суб’єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії;
    • – охорона майна – діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього;
    • – охорона фізичної особи – діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення особистої безпеки, життя та здоров’я індивідуально визначеної фізичної особи (групи осіб) шляхом запобігання або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів (діяльності або бездіяльності) протиправного характеру;
    • – персонал охорони – працівники, які безпосередньо виконують функції з охорони майна або фізичних осіб відповідно до свого кваліфікаційного рівня;
    • – фахівець з організації заходів охорони – керівник суб’єкта охоронної діяльності або його заступник, начальник філії, іншого відокремленого структурного підрозділу або його заступник, до посадових обов’язків якого належать організація та проведення заходів охорони, контроль за виконанням персоналом охорони покладених на нього обов’язків;
    • – пропускний режим – установлений у межах об’єктів охорони порядок, який забезпечується комплексом організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються з метою виключення можливості безконтрольного переміщення осіб, транспортних засобів і майна на об’єкти та з об’єктів охорони;
    • – внутрішньооб’єктовий режим – порядок, установлений у межах об’єктів охорони, що забезпечується сукупністю заходів і правил внутрішнього розпорядку, обов’язкових для виконання особами, які на них перебувають;
    • – транспорт реагування – транспортний засіб, що знаходиться у власності суб’єкта охоронної діяльності, призначений для забезпечення негайного реагування персоналу охорони на протиправні дії щодо об’єкта охорони або на події та обставини, що завдають (можуть завдати) майнової шкоди або створюють можливу загрозу особистій безпеці громадян чи персоналу охорони на об’єктах охорони;
    • – технічні засоби охорони – технічні засоби, що використовуються під час здійснення охоронної діяльності: системи, прилади та обладнання для виявлення, оповіщення і попередження про наявність небезпеки для життя людей та/або майна;
    • – пункт централізованого спостереження – центр з працюючим персоналом, який спостерігає за станом систем передавання тривожних сповіщень.

• Стаття 2. Мета Закону
  • 1. Основною метою цього Закону є створення умов для:
    • 1) захисту майна, забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та фізичних осіб;
    • 2) забезпечення державного контролю за здійсненням заходів з охорони майна та фізичних осіб;
    • 3) розвитку та вдосконалення сфери надання послуг з охорони власності та громадян.

• Стаття 3. Сфера дії Закону
  • 1. Цей Закон регулює відносини суб’єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності.
  • 2. Дія цього Закону поширюється на правовідносини правоохоронних органів та військових формувань у процесі надання ними послуг з охорони власності та громадян у частині, що не регулюється законодавчими актами, які регламентують їх діяльність.

• Стаття 4. Державне регулювання у сфері охоронної діяльності
  • 1. Органами державного регулювання у сфері охоронної діяльності є Кабінет Міністрів України, а також центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності.
  • 2. Державне регулювання у сфері охоронної діяльності здійснюється зазначеними органами відповідно до вимог цього Закону, Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” та інших законодавчих актів.
  • 3. Центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності:
    • затверджує ліцензійні умови провадження охоронної діяльності;
    • затверджує порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження охоронної діяльності;
    • видає та переоформляє ліцензії на здійснення охоронної діяльності, видає дублікати таких ліцензій та приймає рішення про визнання їх недійсними;
    • здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням суб’єктами охоронної діяльності ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових перевірок;
    • приймає рішення про усунення недоліків, анулювання ліцензії на охоронну діяльність;
    • вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомості про ліцензування господарської діяльності суб’єкта охоронної діяльності.