Запит на охорону і безпеку в нашій країні відчутний. Наприклад, коли читаєш актуальні зведення на офіційному сайті Служби безпеки України – то в одному, то в іншому населеному пункті виявляються арсенали незареєстрованої зброї та боєприпасів. Ось буквально недавно на території приватного домоволодіння під Києвом в ході оперативних заходів було вилучено шість уніфікованих блоків УБ-32 для стрільби некерованими авіаційними ракетами С-5 (використовують, поміж іншого, на винищувачах типу МіГ-21 і бойових ударних вертольотах Мі-24). В СБУ пояснили, що, мовляв, цей арсенал планували нелегально переправити «в деякі країни Африки». Яскрава ілюстрація, погодьтеся, всім зрозумілої тенденції. Українська правоохоронна система намагається відновити контроль над зброєю в країні.
Автор: Вячеслав ПАВЛІВ, віце-президент Української Федерації Професіоналів Безпеки
Особисто моя фахова думка – приватному охоронному ринку необхідно принципово змінювати підхід до побудови захисту громадян і компаній. Ми повинні подивитися на ефективний досвід США, Євросоюзу і навіть Росії, і усвідомити, що приватний охоронець з палицею ПР-73 – це українська практика, вже незвична (майже унікальна) для сучасного світу. Те ж саме можна сказати і про госпрозрахункові (прямо кажучи, кишенькові) підрозділи, яким муніципалітети делегують охоронні функції забезпечення правопорядку – за рахунок платників податків і не у всіх випадках на прозорих тендерних підставах. І про безкарну участь правоохоронців у рейдерських схемах, що почастішали в останні роки. Не всіх, звичайно! Але всім впору чесно зізнатися: безпека повинна бути безпечною, як це не парадоксально звучить.
Приватні охоронні структури, які мають досвід забезпечення безпеки (в тому числі, і в умовах бойових дій) і розуміння бізнесу як такого, покликані першими критично і навіть самокритично оцінити ситуацію, щоб згенерувати якісно нову ринкову пропозицію. Закон України «Про охоронну діяльність» дозволяє нам функціонувати. Ліцензії МВС України приватним охоронним компаніям видаються та продовжуються справно. При цьому всі розуміють, що, якщо зіставити кількість виданих паперів з числом реально працюючих структур, можна виявити неабияку невідповідність. Чимало охоронних компаній рекламуються, видаючи за дійсний бажаний час прибуття груп швидкого реагування (і їх кількість). Деякі демпінгують, борючись за клієнтів, на шкоду якості послуг. Тим часом, ефективна охорона об’єкта не може коштувати 50 гривень на добу, як пропонують деякі учасники ринку. Це як раз той випадок, коли за забезпечення безпеки варто платити, адже за її відсутність – доводиться розплачуватися …
Охоронні структури, які дійсно, а не для галочки, орієнтовані на забезпечення безпеки – повинні сформувати якісно нову пропозицію. Вона має включати в себе не тільки класику охорони (фізичні, технічні та комбіновані методи), а й надання повного комплексу безпеки: елементи аудиту логістики бізнесу, і юридичну підтримку, і контроль витоку інформації, і IT-безпеку, і локалізацію джерел чорного PR… Саме такий підхід давно, успішно і головне легально практикується в цивілізованих державах. Тоді як в Україні його частково практикують лише великі корпорації. Одна з ключових перешкод – недосконалість законодавства.
Законопроекти про зброю, про детективну діяльність, про права та обов’язки приватної охорони – всі ці питання з подачі галузевих об’єднань люблять обговорювати в Україні, кажучи про реформу охоронного ринку. Такі розмови створюють деякий простір для дискусій, але вони тривають не перший рік і є сумніви, що в таких рамках, навіть з урахуванням усіх «за» і «проти» з кожного питання, виникне якісно новий імпульс розвитку охоронного ринку. Легалізація заміни ПГ-73 на томфу – це, за всього бажання, не реформа.
